Вісімнадцяте число „Етномузики" присвячено 100-річчю видатного етномузиколога Володимира Гошовського (1922–1996), представника львівської типологічної школи, який у 60-х рр. ХХ ст. активно провадив педагогічну та наукову діяльність у стінах Львівської консерваторії. Безпосередньо цього періоду його роботи стосується остання публікація з рубрики студій, де Ліна Добрянська подає протокол обговорення на історико-теоретичній кафедрі його відкритих уроків із „Народної музичної творчості". Основну ж інформацію про вченого викладено в першій розвідці, яку підготував його учень та дослідник доробку – Володимир Пасічник.

Наступні статті цієї ж рубрики, незважаючи те що демонструють розмаїту за тематикою та географією авторів картину, однак так чи інакше виявляються близькими до поглядів та конкретних напрацювань В. Гошовського з його різнобічними інтересами в мистецькій та науковій сферах.

Серед іншого ‒ із його найвідоміших послідовників, нині очільник львівської типологічної школи Богдан Луканюк публікує завершення нарису-диптиха (перша частина – у попередньому числі „Етномузики") про історію трьох визвольних пісень, зокрема про популярну тепер „Ой у лузі червона калина".

Перша із двох уміщених у збірці зарубіжних статей висвітлює поступ наших угорських колег у царині кібернетичної етномузикології – ключового напряму в науковій роботі В. Гошовського. У розвідці Матіас Боля демонструє результати виконання аналітичної програми створення цифрового дослідницького середовища за допомогою штучного інтелекту. Завдяки цьому здійснено перші, однак досить вагомі кроки щодо комп'ютерної класифікації угорської народної музики, зокрема на рівні вироблення алгоритмів та безпосередньої апробації аналітичного способу впорядкування мелодій.

Польська дослідниця Джоанна Сурма у поданій етноорганологічній розвідці характеризує скрипкову традицію Середньої Польщі ‒ особливості номенклатури відповідного репертуару, послуговуючись інформацією від чотирьох народних музúк із Радомщини та її околиць.

Дві наступні студії демонструють результати типологічних досліджень народних пісень – ще одного важливого напряму в напрацюваннях В. Гошовського. Відома київська дослідниця Ірина Клименко, із властивим їй макроареалогічним підходом, зосереджує увагу на закономірних типологічних явищах або ж навпаки ‒ на зонах їх пустки у межах галицьких земель, чим закладає підґрунтя для подальших культурогенетичних студій. Молода львівська дослідниця Катерина Кундуш ділиться здобутками ретельного вивчення пісенної культури волинського села Острів, представивши детальний нарис про музично-етнографічну й типологічну картини місцевого весілля.

Педагогічна рубрика містить власну навчальну програму Лариси Лукашенко із предмета „Фольклоризм", яку ось уже кілька років учена апробовує у стінах ЛНМА. Авторка акцентує не так на теорії предмета, як на практиці народного співу, бере до уваги низку особливостей і безпосередньо явища, і його сучасної інтерпретації у вторинному середовищі.

Третю частину наукового збірника складає блок рецензій, оглядів та повідомлень. Перша із пропонованих рецензій авторства Оксани Кузьменко стосується педагогічного доробку Філарета Колесси, зокрема його університетського лекційного курсу з „Українського фольклору", який упорядкувала в окрему книгу професор Ірина Довгалюк. Це лише частина навчального матеріалу академіка (два зошити із тринадцяти), що пов'язана із творчістю календарно-обрядових та сезонно-трудового циклів. Друга рецензія студентки львівської кафедри музичної фольклористики Євгенії Кромпотич зосереджена на вибраних працях Михайла Мишанича – відомого львівського транскриптора й педагога. Саме ці основні аспекти представлено у невеличкій книзі, що підсумовує плідні доробки авторитетного етномузиколога.

У рубриці повідомлень привертає увагу актуальна ґрунтовна публікація Андрія Вовчака – філолога, а нині, за покликом часу, солдата ЗСУ. У ній детально висвітлено процес екстреного копіювання ‒ за люб'язного сприяння американських колег ‒ у хмарне середовище незліченних матеріалів українських фольклористів, до чого спонукала цьогорічна російська воєнна агресія.

Кілька наступних повідомлень стосуються наукових конференцій, що відбулися в Україні та за кордоном і в яких участь взяли львівські етномузикологи. Ольга Коломиєць побувала на престижній конференції ICTM, що цього року проходила на базі Інституту музикології у Лісабоні (Португалія) і де окреме засідання було присвячене темі війни та музики, а отже, не оминули увагою й російсько-української війни.

Ще одна поважна міжнародна конференція на баладну тематику відбулася в Албанії, про що пише Лариса Лукашенко. Разом з Іриною Довгалюк та Ліною Добрянською вони достойно представили напрацювання львівської школи в царині фіксації та аналізу епічної традиції.

Черговий етномузикознавчий симпозіум у Дніпрі висвітлено в дописі Вікторії Ярмоли. Ця конференція пройшла у контексті литовсько-українських наукових зв'язків, тому що саме із цих країн було представлено найбільше доповідачів.

Знову ж постаті ювіляра стосується повідомлення Яреми Павліва, який пише про дві ювілейні події на честь В. Гошовського ‒ міжнародну наукову конференцію в Ужгороді та святковий концерт у Львові.

Останнє повідомлення підготували студентки ЛНМА Лілія Ганушевська та Ольга Мічуда, описавши чергову молодіжну етномузикологічну конференцію у стінах нашої Академії.

Завершує розділ публікацій некролог відомого етномузиколога сучасності Софію Грицу, у якому про неї тепло відгукується багатолітній близький соратник, провідний київський етномузиколог Анатолій Іваницький.

Традиційно наприкінці збірника наведено хроніку основних подій за поточний рік.

Зауваження й пропозиції просимо надсилати на е-пошту редакції або безпосередньо авторам публікацій.

У статті проаналізовано наукову біографію В. Гошовського, що охоплює п'ятдесятирічний період його життєтворчості 1946–1996 рр. Окреслено чинники, що впливали на виховання та формування В. Гошовського як ученого, зокрема домашню атмосферу, навчання в гімназії та університеті, великий обсяг опрацьованої літератури. Значну увагу зосереджено на дослідженнях ученого в галузі етнографії, музичної діалектології, музичного слов'янознавства.

Ключові слова: Володимир Гошовський, етнографія, музична фольклористика, музична діалектологія, музичне слов'янознавство, кібернетична етномузикологія.

У пропонованих проблемних нарисах розглядаються долі п'ятьох популярних українських (або тісно пов'язаних з Україною) визвольних пісень – старіших і новіших як за часом постання протягом останнього трьохсотліття (1654–1921), так і за музично-поетичним стилем, стверджується їхня інтернаціональна значимість, виявляються їхні першоджерела та самобутні шляхи наступної еволюції, здебільшого досі маловідомі або цілковито незнані. Ці переважно дискусійні спроби розв'язання порушених питань вимагають подальших студій, які неодмінно відкриють ще не одну захоплюючу сторінку вітчизняної минувшини.

У цьому числі „Етномузики" публікуються три наступні нариси (поперед­ні див. у 17-му числі цього щорічника).

Ключові слова: визвольна пісня, Україна, першоджерела, музична історія, шляхи еволюції.

Пропонована стаття висвітлює дослідження трирічної наукової програми, що спрямована на створення цифрового дослідницького середовища (Digital Research Environment) за підтримки штучного інтелекту, щоб сприяти аналізові та систематизації народних мелодій на підставі спадкоємного досвіду угорської етномузикології та останніх результатів теорії інформації й управління базами даних. Репрезентовано основні тези та перші результати програми, впровадженою наприкінці 2021 року. Цифрове дослідницьке середовище використовує бази даних оцифрованих мелодій як ресурс, штучний інтелект як інструмент, а музикознавство як концептуальну основу.

Дослідження також ґрунтується на наявних міжнародних розробках, у яких цифрове музикознавство трактують як частину цифрової гуманітарної науки. Водночас у цій галузі існує дихотомія: хоча у проєктах і статтях описано багато результатів теоретичних досліджень, однак їх рідко інтегрують у модулі пошуку та аналізу великих баз даних.

Детально базові результати дослідження опубліковано в монографії під назвою „Теорія інформації та дослідження угорської народної музики" [Bolya 2019]. У книзі проаналізовано найважливіші етапи класифікації угорської народної музики за допомогою теорії інформації, зібрано та згруповано аспекти мелодичного аналізу, перевірено їх відповідність єдиній системі, отже, таким чином розроблено критерії та остаточно сформульовано послідовності сортування мелодій.

У галузі наукового моделювання систематизації мелодій узято до уваги досвід кількох видатних дослідників і здебільшого використано емпіричні методи створення музичних типів. Барток, Кодаї, Ярдані, Добшай і Берецький побудували свої системи інтуїтивно, вивчаючи тисячі мелодій, і відтак створили всесвітньо відому угорську народномузичну аналітичну систематику.

Сьогодні комбінована потужність комп'ютеризованої обробки даних і технології, що постійно розвиваються, можуть допомогти вдосконалити методологію. Це дає змогу розширити сферу сортування мелодій, виконувати аналіз наборів і статистичний аналіз винятково на підставі описових даних, незалежно від наукових концепцій.
Попередні експерименти з комп'ютеризованого аналізу музики в Угорщині неадекватно оцінювали роль штучного інтелекту. У нашому випадкові цифрове середовище з підтримкою штучного інтелекту, яке є предметом дослідження, не працює самостійно, оскільки науково-абстрактне мислення дослідника, уподобання та розпізнавання характерних мелодичних елементів поки що не можуть бути замінені комп'ютерною обробкою даних.

Найважливішим предметом дискусії в попередніх дослідженнях була специфікація набору даних для аналізу. Очевидно, що порівнювати можна лише однаково оброблені музичні елементи, тому серед найважливіших завдань ‒ визначити стандартний формат та інформаційну щільність вхідних даних. Як перший крок ‒ потрібно вирішити цифрове перетворення нотного рукопису. Міжнародні дослідження здебільшого дали результати в розпізнаванні нотних знаків, деякі з яких можна використати у проєкті, однак ще необхідно чимало нових розробок.
Прикладами вирішальних для аналізу елементів є розпізнавання артикуляції мелодії, ідентифікація рядків, декодування абревіатур і визначення сфери аналізу. Після вивчення тисяч транскрипцій рукописів було виявлено наступні типові фактори, що ускладнюють декодування: 1) різні види спрощення, які набули поширення через необхідність економії паперу та прискорення роботи; 2) кілька даних мелодії в одному зображенні; 3) визначення сфери, що містить корисну інформацію.

Остаточна мета дослідження полягає в тому, щоби точно визначити роль дослідника в обробці музичних даних. Отже, ставлення дослідників, які відмовляються від підтримки програмного забезпечення, може змінитися на користь фактичного використання пропонованої цифрової системи. Уперше в історії досліджень угорської народної музики можна створити детальне та задокументоване цифрове дослідницьке середовище з інтеграцією корисних відповідних програмних засобів. Визначаються проблеми введення даних і стандартний формат музичних даних, придатних для масового запровадження та аналізу. Заміна раніше широко використовуваних опціональних даних розширеними даними дасть змогу отримати ширший діапазон параметризації та параметрів пошуку, а їх вільне поєднання оптимізує вивчення нових наукових моделей. За допомогою середовища цифрових досліджень можна більш точно визначити діапазон застосування попередньої наукової музичної класифікації, а обробку, як і класифікацію, мелодій можна значно прискорити.

Ключові слова: цифрове дослідницьке середовище (ЦДС) з підтримкою штучного інтелекту, оптичне розпізнавання музики (ОРМ), музичні рукописи, угорські народні пісні, наукова музична класифікація, етномузикологія, цифрові архіви, база даних фольклору.

Мазурка й оберек були основними музичними жанрами, виконуваними до Першої світової війни традиційними гуртами, що раніше складалися зі скрипаля та бубніста. Залежно від субрегіону ці терміни танців вживалися як взаємозамінні, диференційовані, а іноді й змішувалися – наприклад, у Повіслі інструментальні мазурки називали «мандрівними», «подорожніми» чи «світськими», а в багатьох селах поблизу Радома термін «мазурка» взагалі не зустрічався. Іншим поширеним жанром була двомірна полька на 2/4. У міжвоєнний період і відразу після Другої світової війни традиційний репертуар значно розширився за рахунок вальсів, штаєрок і танго. У пропонованій статті розглянуто назви музичних жанрів, виконуваних окремими скрипалями з Центральної Польщі. Зосереджено увагу на чотирьох постатях, пов'язаних із традиційною скрипковою музикою Радомщини та її околиць: Станіслав Левандовський (Броґова, 1933 р. н.), Ян Скретовський (Боровіна, 1941 р. н.), Адам Тарновський (Доманюв, 1945) та Здзіслав Квапінський (Шиманув, Пшитик з 1984, Радом з кінця 1980-х). Друге важливе питання – це найменування не лише музичних жанрів, а й окремих творів, що демонструє креативність опитуваних інформантів та сільський спосіб сприйняття музики.

Ключові слова: мазурка, оберек, полька, скрипка, скрипкова музика, Центральна Польща.

У статті розглянуто шерег мелотипологічних ознак, які виступили на мелогеографічних картах України як чинники відокремлення південно-західного сегмента української етнічної території (УЕТ). Цей сегмент у статті окреслено умовною назвою ‹карпато-галицький меломасив› (КГМ).

Критеріями виокремлення КГМ стали обрядові мелодії, вік яких вважається достатньо поважним – є непрямі свідчення дохристиянського походження багатьох видів пісенних композицій (мелоформ, що визначаються в першу чергу за їх ритмічними моделями та відповідними віршовими (силабічними) формулами). Свідченнями виступають, власне, їх ареали, що постали під час картографування численно великих масивів пісень – адже ці ареали частково корелюють з археологічними культурами віддалених часів (від початку І тисячоліття н.е.), тож цей напрямок досліджень можна окреслити виразом „музична археологія".

Для побудови карт авторкою були використані близько 60 000 записів обрядових мелодій українців та сусідніх етносів (білорусів, поляків, литовців). 132 карти були опубліковані як Атлас [Клименко 2020б].

Зона ‹Галичина + Карпатія› виділяється окремий обрядово-пісенний простір за двома видами параметрів: позитивними (А) і негативними або мінусовими (Б). Це такі позиції:
А1 – мелоформи з власне „галицькими" ареалами (окремі типи зимових пісень (зі спондеїчною основою ‹V*44;Р4343›); макрогрупа весняних мелодій з основою ‹V446›; ранцювальні пісні; народинні (хрестильні) пісні різних типів);

А2 – мелоформи з ареалами, що виходять за межі зони ‹Галичина + Карпатія›, але в галицькому репертуарі ці пісні є статистично домінантними, тож терен КГМ можна вважати їх ядром (колядки з віршовими основами ‹V*443›, ‹V553›, щедрівки-меланкування ‹V*442›; весільні, весняні та жнивні з основою ‹V7›; численні ігрові веснянки „персонажного" типу та інші мелоформи);

А3 – мелоформи з дуже великими поліетнічними ареалами, які в межах КГМ мають нетипову типологічну або ареальну „поведінку" (зимові наспіви макросім'ї ‹V55,р4›; весільний макротип моделі ‹V*53›);

А4 – специфічні прийоми ритмокомпозиційного варіювання, властиві саме сектору КГМ (прийом додавання силаб; прийом дублювання малих силабогруп);

Б – „мінусові" маркери: відсутність в Галичині й Карпатах певних жанрів та мелоформ, характерних для сусідніх регіонів – Центрального і Східного Поділля та Волині (купальські обряди та пісні; кілька форм весільних пісень, зокрема, твори тирадного типу).

З іншого боку, встановлено серії мелотипологічних чинників, які показують належність зони КГМ до великого „культурного материка українського Правобережжя" – це маркери групи В (щедрівки ‹V442› з фігурою висхідного іоніка; веснянки з основами ‹V*442›, ‹V4332›; жнивні й весільні з основою ‹V7› та інші мелоформи).

Попередньо можна сказати, що „сепараційні" чинники (маркери груп А і Б) виглядають більш потужно, ніж інтеграційні (маркери групи В). Лінія „сепарації" КГМ на сході проходить між річками Серет і Збруч (хоча й розмивається за багатьма показниками, які продовжують свій рух у східному напрямку), на півночі – по лінії нижче Горохова (Сокаль – Радехів – р. Іква), на заході й півдні – майже збігається з відповідними кордонами УЕТ.

На картах проступили також суттєві відмінності всередині означеного регіону, що дозволяють відокремлювати у КГМ такі сектори:
(а) гірську частину Карпат: їх північні схили та Підгір'я;
(б) південні схили Карпат (Закарпаття);
(в) зону верхнього Дністра;
(г) сектор правобережжя Дністра (до вододілу з басейнами Західного Буга і При­п'яті).

Ключові слова: музичний фольклор українців, Карпати, Галичина, обрядові мелодії, моделювання музичних форм, мелотипологія, морфологія, картографування, ареали давніх культур, музична археологія.

За результатами численних матеріалів, зібраних під час кількарічних особистих експедицій авторки, детально схарактеризовано весілля середньоволинського села Острів у його типологічному розмаїтті наспівів та проаналізовано локальні особливості самого обряду. Послуговуючись методичною розробкою Богдана Луканюка, визначено 14 основних весільних мелоформ із різновидами. Теоретичний виклад доповнено нотними ілюстраціями характерних зразків.

Ключові слова: Середня Волинь, Дубенщина, село Острів, пісенний фольк­лор, весільний цикл, мелотипологія.

Серед цінних архівних документів, що проливають світло на певні особливості розвитку української музичної фольклористики другої половини ХХ століття, є протокол засідання історико-теоретичної кафедри Львівської консерваторії від 18 січня 1966 року. Його текст, повністю викладений у пропонованій публікації, містить стенограму обговорення відкритих уроків Володимира Гошовського із предмета „Народна музична творчість". Схвальні виступи зацікавлених лекціями колег, зокрема й видатного етномузиколога Станіслава Людкевича, розгорнуті відповіді педагога, низка дискусійних моментів, які виникали у процесі обговорення, – усе це додає нових штрихів до постаті В. Гошовського як педагога та науковця, а також дає змогу зрозуміти той складний соціально-політичний контекст, у якому доводилося працювати вченому в один із найбурхливіших періодів своєї діяльності.

Ключові слова: Володимир Гошовський, Станіслав Людкевич, викладання народномузичних дисциплін, Львівська консерваторія.

Програму навчальної дисципліни за вибором „Фольклоризм" укладено відповідно до оновлених навчальних планів ЛНМА імені М. В. Лисенка для студентів освітнього рівня „бакалавр". Пропонована програма складається зі вступної частини, у якій обумовлено важливість, передумови вивчення, завдання та методи навчання, форми самостійної роботи і контролю та із власне програми в чотирьох змістових модулях, які за формою аудиторних занять можна розділити на три групи: лекційні, лекційно-практичні та практичні. Кожен із модулів охоплює відповідний тематичний комплекс. Розробку доповнено списком рекомендованої літератури та переліком джерельних ресурсів.

Ключові слова: музичний фольклоризм, композиторський фольклоризм, аранжований фольклоризм, реконструктивне виконавство, стилізований фольклоризм.