Охарактеризовано в першому наближенні мистецьку спадщину видатного західнополіського сліпого музиканта-професіонала, творця-імпровізатора Андріяна Данилюка (1929–2005). Основою для аналізу послугувала велика колекція його особистих записів – зошити та, найбільше, бобіни та касети (всього близько 300 творів). Визначено особливості поетичної творчості та вокально-інструментального виконавського стилю співця у спадкоємному спорідненні з лірницькою практикою цього регіону.

Ключові слова: Андріян Данилюк, Західне Полісся, мандрівне виконавство, сліпі гармоністи, виконавський стиль.

У статті висвітлено основні віхи творчої біографії видатного мультиінструменталіста, Заслуженого майстра народної творчості України, педагога, композитора, дослідника і колекціонера народних музичних інструментів Михайла Миколайовича Тимофіїва (1944 р.н.). Розгляд професійної діяльності митця спроєктовано на характеристику наукового доробку, аналіз дослідницьких, виконавсько-реконструкторських, педагогічних звершень і, зрештою, визначення його ролі в українській етноорганології. Спеціальну увагу приділено родинній атмосфері й традиційному середовищу, в якому музикант зростав і формувався. М. Тимофіїв апробував і розвинув досвід народного фрілкаря-професіонала та майстра з виготовлення цих інструментів. Винаходи щодо інтонаційних можливостей традиційної фрілки, зокрема її хроматизація, інспіровані свідомою ідеєю М. Тимофіїва ввести цей інструмент в академічне концертне й навчально-освітнє середовище.

Ключові слова: Михайло Тимофіїв, етноорганологія, традиційна музика, гуцульські народні інструменти, народна сопілкова музика, фрілка, сопілка, хроматизація.

Пропонується принципово новий методичний підхід до засад диференціаль­ного тактування в музично-етнографічних транскрипціях фольклорних творів (як вокальних, так і інструментальних) з часокількісним типом ритму в зв’язку з нещодавнім відкриттям іманентних закономірностей його внутрішньої організації (т. зв. канви), що врешті дозволяє відмовитися від традиційно вживаного, але по суті своїй хибного ставлення тактових рисок за місцем знаходження структурних цезур супутнього вірша.

Ключові слова: часокількісний музичний ритм, музично-етнографічна тран­скрипція, диференціальний принцип тактування.

Стаття містить критичний розбір принципів укладання традиційних наспівів в обрядовій частині тому „Волинські народні пісні з архіву Філарета Колесси” (2021). Ці принципи описано у мелотипологічному нарисі Юрія Рибака, що передує власне нотному зібранню.
Сучасні мелотипологічні школи в Україні зосередилися у двох центрах – дослідницьких етномузикологічних лабораторіях при Київській та Львівській музичних академіях. Хоча обидві школи ґрунтуються на ритмотипологічних засадах Климента Квітки, все ж між ними є помітні розбіжності. Це викликало низку запитань, які дискутуються в статті.
Авторка на підставі власного збирацького досвіду пропонує альтернативні підходи до обрядової мелотипології Західної та Середньої Волині. Головна розбіжність полягає в тому, що в збірнику застосоване так зване „алфавітне порядкування” за зростанням числових покажчиків силабічних формул (цей підхід склався на початку ХХ століття у працях вітчизняних класиків), натомість пропонується порядкування, що виходить з музично-ритмічних моделей, які враховують особливості мінливої силабіки (цей підхід сформувався на кінець ХХ століття). Другий спосіб практикується в роботах київської школи (Лабораторія етномузикології Національної музичної академії України).

Ключові слова: Волинь, Філарет Колесса, львівська мелотипологічна школа, Юрій Рибак, типологія обрядових мелодій, київська мелотипологічна школа, колядки, щедрівки, колодчані пісні, весняні пісні та ігри.

Після початку повномасштабного вторгнення росії у лютому 2022 року ук­раїнська поп-музика стала важливою платформою для культурного спротиву, національної самоідентифікації та політичного утвердження. Стаття досліджує, як сучасні українські музиканти переосмислили свої творчі підходи, інтенсифікуючи інтеграцію української мови, традиційних музичних інструментів, фольк­лорних стилів виконання та візуальних елементів для створення потужного культурного дискурсу. Ці елементи не лише слугують символами стійкості, але й підкреслюють роль національної спадщини як чинника культурного опору у контексті війни.

Методологія дослідження базується на аналізі 100 найпопулярніших пісень української поп сцени 2022 року, укладених на основі метрик взаємодії на платформі YouTube за джерелом наданим Львівським Порталом. Авторка досліджує музичні твори цього топ-100 списку, що вийшли до та після початку війни, із метою виявити зміни у використанні фольклорних компонентів та символічних наративів і в той же час краще зрозуміти тенденції музичних вподобань слуха­чів після початку повномаcштабного вторгнення. Аналіз проводився за трьома основ­ними параметрами: стиль виконання, візуальні елементи та музичні інструменти.

Результати демонструють значне зростання використання фольклорних елементів у найпопулярніших піснях після лютого 2022 року. Українська мова, яка до вторгнення поступалася російській у репертуарі деяких поп-виконавців, стала ключовим інструментом культурної самоідентифікації та національної єдності. Багато співаків і співачок, які раніше орієнтувалися на виконання російськомовного репертуару, свідомо перейшли на українську мову. Крім того, знач­ну увагу приділено використанню традиційних інструментів, а також візуальних маркерів що символізують посилений зв’язок з українською національною спадщиною.

У статті також розглянуто взаємодію між українською поп-музикою та глобальними музичними тенденціями через співпрацю українських артистів із західними виконавцями. Ці колаборації слугують не лише засобом популяризації української культури на міжнародній арені, але й інструментом привернення уваги до актуального контексту війни та підтримки морального духу в українському суспільстві.
Висновки підтверджують, що сучасна українська поп-музика стала активним механізмом спротиву, інтегруючи культурні та фольклорні елементи як форму відповіді на виклики війни. Цей процес є не лише актом захисту національної ідентичності, а й потужним культурним та політичним інструментом, що маніфестує самобутність та резонує як у межах країни, так і на міжнародному рівні.

Ключові слова: українська поп-музика, фольклорні елементи, культурний спротив, імперські наративи, українська мова, національна ідентичність, війна, колаборації, стиль виконання, етнічні меншини.

Жанр народної балади, використання якого в сучасній українській етномузикології є дискутивним, розглядається в статті як предмет досліджень науковців різних національних наукових шкіл. Етномузикологічними розвідками, присвячені цьому жанру, взяті для порівняльного аналізу наукових підходів, є роботи українського дослідника Климента Квітки та свлоенської дослідниці Змаґи Кумер. На прикладі двох робіт, присвячених одному баладному сюжету – пісні про дітозгубницю, простежуються головні методи та інтереси дослідників, проводяться паралелі та виокремлюються відмінності, подаються особливості структурного оформлення роботи. Структурний підхід аналізу музичної складової пісні, який був закладений в Україні у тому числі Климентом Квіткою, порівнюється із комплексним етнологічним аналізом в роботі Змаґу Кумер, в якому структурний аналіз займає лише частину роботи та значно відрізняється від українського підходу (що обумовлено іншим типом та будовою музичного матеріалу). Окремо приділяється увага міграційним (географічним) гіпотезам, а також гіпотезам походження та функціонування балад у соціумі. Важливу роль в останньому відіграє протиставлення сільської та міської традицій.

У статті здійснюється спроба розглянути формування ідей національної школи через конкретних представників (європейської, частково американської та української) через огляд інформаційного простору та міжнародних професійних зв’язків, що залежать від історико-політичного та соціального контексту. Піднімаються питання історичної інерції збереження інформаційної «завіси» та географічних зон поширення наукових ідей, що стають перепоною на шляху переорієнтації України на захід, її демократизації та деколонізації. Проблема перекладу та застосування етномузкологічної термінології в іншомовних середовищах, а також можливі таксономічні похибки, пов’язані із відмінністю історично сформованих аналітичних систем, а також відмінність самих музичних традицій, стають перепоною для інтеграції української наукової думки в світовий процес сьогодні. Стаття є одним із кроків назустріч вирішенню названих проблем.

Ключові слова: народна балада, балада про дітозгубницю, методологія етномузикології, національна школа, доробок Климента Квітки, доробок Змаґи Кумер

Типова навчальна програма з навчальної дисципліни „Фольклор народів України” розроблена групою авторів-етномузикологів – Галиною Пшенічкіною, Ганною Пеліною, Анною Коломицевою з урахуванням вимог до обсягу та результатів навчання та містить загальний нормативний зміст, обсяг та нормативні результати навчання учнів з цієї дисципліни, а також окреслює рекомендовані підходи до планування й організації освітнього процесу в класі музичного фольклору. Програма орієнтована на здобуття базових знань та навичок з предмету „Фольклор народів України” у мистецьких школах (музичних школах, музичних відділеннях шкіл мистецтв), а також може бути використана іншими суб’єктами освітньої діяльності, які реалізують програми позашкільної освіти за мистецьким напрямом. Дисципліна „Фольклор народів України” має безпосередній зв’язок з іншими ос­вітніми компонентами програми класу музичного фольклору („Фольклорний ансамбль”, „Спів (сольний)” – сольне фольклорне виконавство), узагальнює та закріплює теоретико-практичні знання та навички. Навчальна програма розрахована на 2 роки (15 модулів) і супроводжується обширним переліком рекомендованої літератури, інформаційних джерел та ілюстративних матеріалів до кожного модуля.

Ключові слова: фольклор народів України, музичний фольклор, традиційна музика, етноси України, типова навчальна програма, початкова мистецька освіта.